Міражі особистісно зорієнтованої педагогіки:
про що вони сигналять?
Система середньої освіти сьогодні перебуває у стані кризи. Про це свідчить нищівна, часом принизлива, критика традиційної дидактичної системи, в основу якої покладено концепцію суб'єкт-об'єктних стосунків учителя і учня з її орієнтацією на середнього учня. Виховна ж система, хоча й уникає такої критики, але лише завдяки такому дотепному винаходу як розподіл поняття виховання на "виховання у вузькому смислі" і "виховання в широкому смислі".
Навчальні посібники з педагогіки, торкаючись особливостей традиційної педагогіки, відверто повідомляють студентам — майбутнім учителям:
"Навчання здебільшого сконструйоване як система педагогічного насильства. <...> Пропонується система і стиль стосунків, які автоматично викликають протидію. <...> Провідним мотивом навчальної діяльності у 70 % учнів є страх отримати погану оцінку, не скласти залік, виявити себе нездібним в очах товаришів, страх перед батьками, вчителями тощо. Пізнавальний мотив та мотив самореалізації відзначається тільки у 4 % учнів. <...> обсяг освіти перевищує всі допустимі норми сприйняття учнем. Криза освіти пов'язана з неможливістю повноцінного засвоєння учнем обсягу інформації, який весь час зростає. Світ розірваний в уяві учня на окремі закони, факти, концепції, цілісної картини при такому навчанні скласти не можна ".
А. Федоров, проаналізувавши роботу педагога в традиційній школі, дійшов висновку, що вона нагадує судочинство: учитель засуджує, розбирає, розглядає факти "провини" учня. Така його функція. З іншого боку, 'труднощі пов'язані із засвоєнням навчального предмета, рухом учнівської концепції від неоформленості до тієї чи іншої завершеності, закономірні. У результаті, зазначає А. Федоров, становище учня немов приречене на постійне неблагополуччя, породжується так зване комплексування особистості, блокування шляху свободи, невимушеності, без яких творчий розвиток немислимий [Гуманістична психологія і нова педагогіка //Завуч.- 1999. -№28].
Наслідком такої "приреченості на постійне неблагополуччя", "комплексування особистос-' ті", "блокування шляху свободи", про які говорить А. Федоров, може бути сповільнення інтелектуального розвитку одних учнів відносно інших і їх подальше "відключення" і, навіть, "убивство" (такий сленг є широко розповсюдженим у педагогічному середовищі). Щодо подібної ситуації видатний психолог XX ст. К. Г. Юнг висловлювався так: "Бути "нормальним " — ідеал для невдахи, для всіх тих, кому ще не вдалося піднятися до рівня загальних вимог. Але для тих, чиї здібності набагато вищі середніх, кому не важко було досягти успіху, виконавши свою частку буденної роботи, — для таких людей рамки норм означають прокрустове ложе, нестерпну нудьгу, пекельний морок і безвихідь. У результаті багато людей стають невротиками саме тому, що вони просто нормальні, в той час як інші страждають неврозами від того, що не можуть стати нормальними".
Наведені вище думки про низький коефіцієнт засвоєння інформації та продукування неврозів сучасною школою свідчать, що є проблема, з якою необхідно розібратись. Розглянемо можливі варіанти пояснення: 1) система середньої освіти добра, але окремі її параметри відхиляються від оптимуму: "виконавці погані" або ж зовнішнє середовище не підкріплює своє соціальне замовлення відповідними ресурсами; 2) система середньої освіти вже не відповідає новим потребам нового постіндус-тріального суспільства.
Зауважимо, що правильне і перше, і друге. На рахунок першого покладемо залишковий принцип фінансування освіти державою і все, що із цього випливає. Але нам хотілось би зосередити увагу на другому аспекті проблеми, чітко відділивши його від першого, і показати, що основна причина незадоволення нинішнім станом освіти і навіть панічної розгубленості в педагогічному