Общая статистика профиля
Всего просмотров: 33527
Уникальных посетителей: 28502

Огляд основних теорій соціалізації особистості

Розділ I Дослідження проблем соціалізації особистості у вітчизняній та зарубіжній психолого–педадогічній науці

1.1. Огляд основних теорій соціалізації особистості

Поняття “особистість” широко використовується в науках, пов’язаних з вихованням: філософії, педагогіці, психології та соціології.

У філософії особистість розуміють як стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Іншими словами, є соціальним та психологічним образом людини. ” [15, с. 110].

Таке визначення особистості відповідає масштабам  і спрямованості проблем філософського дослідження особистості, з яких найважливішими є її біологічні та соціальні детермінанти. ступені свободи особистості стосовно природи, суспільства і самої себе.

Філософське визначення особистості містить у своїй структурі як соціологічне розуміння особистості (соціальний образ людини), так і психологічне її розуміння (психологічний образ людини). Тим самим передбачається потреба вивчати особистість з метою розуміння механізмів її поведінки  в єдності соціолого-психологічних підходів.

У психології, де існує багато різних розумінь особистості, найусталенішим є визначення особистості як деякої неповторної єдності. цілісності. найвищої інтегруючої інстанції, що керує психічними процесами індивіда і надає його поведінці послідовності й стійкості. ” [18, с. 160].

Головною психічною проблемою дослідження особистості академік Леонтьев вважає проблему внутрішньої структури особистості, рівні, що утворюють її, та їх співвідношення. Із цією проблемою пов’язане нове бачення біологічного та соціального співвідношення в людині.

Педагогіка, для якої виховання особистості є предметом дослідження, обмежується, як правило, психологічним визначенням особистості, не включаючи часто поняття “особистість” до основних категорій. ” [3, с. 10].

 Такий підхід навряд чи можна визнати виправданим, оскільки тим самим створюються передумови для виникнення “розриву” між педагогічною системою виховання та її центральною ланкою – особистістю.

Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі.

У межах загального соціологічного підходу об’єднано ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих чи інших соціальних факторів, які відокремлюються як головні.

Основними соціологічними концепціями особистості згідно з класифікацією Д. В. Ольшанського” [26, с. 162].

 є такі:

  1. Теорія “дзеркального я”. У ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціально зумовленого “я” людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії дивитися на себе очима інших людей. Зі стійких уявлень про людину і інших людей. формується та об’єктивна якість, яка і є особистістю.
  2. Рольова теорія. Її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись у процесі соціалізації в ті чи інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством “соціального репертуару” – багатоманітністю соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.
  3. Необіхеворізму (від англ. behavior – поведінка) теорія особистості. Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результат навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціально придатних відповідей на сукупність стимулів.
  4. Теорія соціальної установки. Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.
  5. Концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Згідно з цією концепцією особистість є змінюваними з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. У цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (у цілому), так і групові потреби та орієнтації, що забезпечують варіабельність особистості.

До наведеної класифікації теорій особистості слід додати також теорію референтної групи.

Автором терміну “референтна група” вважають американського соціолога Г. Хаймена, який під цим терміном розумів  соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім’ї до класу, нації). За тією роллю, яку референтна група відіграє у формуванні характеристик особистості та її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп.

Перша – “компаративна” – це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й інших.

Друга група – “нормативна” – це реальний або уявлюваний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.

До розглянутих теорій слід додати марксистську теорію особистості. Основними її принципами є такі:

  1. Визнання залежності особистості від об’єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних і предметно-діяльнісних особливостей її соціалізації.
  2. Виділення як головної характеристики особистості її місця в соціальній типології зумовлюється способом життя.
  3. Уявлення про особистість як носій соціальних рис. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин.

Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні та психологічні фактори. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. При народженні на світ людина не має свідомості, уроджених ідей. Вони виникають як відображення людиною історично усталених суспільних відносин, стану матеріальної та духовної культури, певного типу суспільних відносин. Звідси риси особистості зумовлюються історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її належністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змісту праці. Соціальна структура суспільства відбивається у відповідній типології особистості. Головними ознаками типології є природа суспільно-економічної формації, особливості культури суспільства.

Завершимо огляд соціологічних теорій особистості розглядом диспозиційної теорії особистості, розробленої В. Ядовим. Головною характеристикою особистості тут визнається її диспозиція, тобто схильність особистості до певного сприймання умов діяльності та певної поведінки в даних умовах. Диспозиції особистості утворюють своєрідну ієрархічно організовану систему.

Вершину ієрархії (найвищі диспозиції) утворюють загальна спрямованість інтересів і система ціннісних орієнтацій як продукт впливу загальних соціальних умов. Середній рівень (середні диспозиції) складає система узагальнених соціальних установок на багатоманітні соціальні об’єкти й ситуації. Найнижчий рівень (найнижчі диспозиції) утворюють ситуативні соціальні установки як готовність до оцінювання та дії в конкретних умовах діяльності на мікросоціальному рівні.

Рівні диспозиції, взаємодіючи, характеризують соціальну поведінку особистості залежно від підсумкового стану її готовності до певного способу дій. При цьому найвищі диспозиції як найстійкіші, що відповідають більш високій стабільності загальних соціальних умов діяльності особистості (вони відбивають стійкі ознаки способу життя великих соціальних спільнот), активно впливають на диспозиції (ситуативні соціальні установки) на відміну від найвищих і середніх (узагальнених соціальних установок) є відносно самостійними. Це забезпечує гнучкість адаптації особистості до змінюваних умов діяльності при збереженні стійкої цілісності її найвищих генеральних диспозицій. Отже, останні регулюють загальну спрямованість соціальної поведінки особистості, а диспозиції інших рівнів – поведінку в тій чи іншій конкретній сфері діяльності, спрямованість вчинків відповідно до певних соціальних об’єктів і ситуацій. Зазначимо, що роль головної диспозиції бере на себе та (або ті) з них, що найбільше відповідає даним умовам, цілям діяльності та потребі, що актуалізується.

Не розкриваючи далі змісту вітчизняних концепцій особистості (оскільки вони тією чи іншою мірою відбивають поєднання вже розглянутих раніше концепцій), зазначимо їх групування за двома основними напрямками.

По-перше, інтраіндивідуальний підхід, що зосереджується на вивченні типових рис, установок і якостей людини.

По-друге, інтеріндивідуальний підхід, в якому головний аспект робиться на дослідженні закономірностей міжособистісних стосунків людей під час виконання ними різних соціальних ролей.

Слід підкреслити, що в сучасній вітчизняній соціології спостерігається тенденція до об’єднання обох підходів – інтра- та інтеріндивідуального. Це створює сприятливі передумови для соціального моделювання особистості, прогнозування тенденцій розвитку взаємодії особистості й суспільства.

Порівняльний аналіз основних соціологічних теорій і концепцій особистості дає змогу виділити коло головних проблем цього напрямку соціологічної науки. До них належать формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв’язку з функціонуванням і розвитком спільності; вивчення закономірностей взаємозв’язків особистості та її взаємодії із суспільством, групою; проблеми регуляції й саморегуляції соціальної поведінки особистості та ін.

Звернемо увагу, що для дослідження проблем особистості соціологія використовує ряд соціологічних категорій, наприклад, структура особистості, соціальна активність, адаптація, соціалізація, норми, інтереси, мотиви, проблеми, ціннісні орієнтації, установки, поведінка, діяльність, типи особистості . Однією з найважливіших серед них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність.

У сучасній соціології намітилося кілька підходів до дослідження структури особистості.

Один з них можна визначити як “культурологічний” (або культурно-діяльнісний). Найважливішими компонентами структури особистості згідно з таким підходом є пам’ять, культура і діяльність.

Пам’ять розуміється як система знань, що їх особистість засвоїла, інтегрувала в процесі життєвого шляху. Пережита реальна дійсність відбита в пам’яті у вигляді як наукових, так і щоденних знань. Ті й інші оформлені залежно від характеру цілей, який добивається особистість.

Культура особистості розглядається як сукупність соціальних норм і цінностей, практичної діяльності.

Діяльність розуміється як взаємодія людини з навколишньою природою з метою реалізації своїх потреб та інтересів.

Наступний підхід позначається як нормативний. Його сутність полягає у виділенні сукупності найважливіших рис ідеальної особистості, до досяг-нення яких слід прагнути. Такими нормативними елементами структури осо-бистості є світогляд, духовне багатство, моральність. Такі нормативні стру-ктури мали “особистості комуністичного типу”, “всебічно розвинені особис-тості” та ін. Проте такі підходи малопридатні для реальної виховної роботи.

І, нарешті, функціональний підхід, сутність якого полягає у виділенні тих якостей структурних елементів особистості, якими вона наділена як реальних суб’єкт життєдіяльності. Такими елементами, завдяки яким особистість функціонує в оточуючому світі, є соціальний статус, соціальна роль і спрямованість особистості.

Під соціальним статусом особистості в соціології розуміють її співвідносне положення в суспільній структурі.

Вживання поняття “соціальний статус” у соціологічному розумінні пов’язують з англійським істориком Г. Д. С. Мейном, а розвиток соціологічних теорій соціального статусу – з іменами Р. Лінтона, Ф. Мерілла.

У західній соціології соціальний статус визначає положення особистості в суспільстві згідно з віком, статтю, походженням, добробутом, професією, освітою, сімейним станом.

Усі соціологічні теорії соціального статусу визнають виконання індивідом, що займає статус, певної соціальної ролі. Під соціальною роллю в соціології, як правило, розуміють нормативний взірець поведінки індивіда згідно з соціальною позицією, яку він займає, і виконання ним відповідних функцій. Із соціальною роллю звичайно пов’язують певні права та обов’язки індивіда. Зазначимо, що ступінь реалізації ролей залежить не лише від їх змісту. а й від можливостей і якостей самого індивіда. У разі невідповідності між роллю і набором якостей особистості може виникнути соціальний конфлікт. Причиною цього конфлікту може бути також невідповідність рольових вимог одночасно виконуваних індивідом ролей.

Спрямованість особистості на відміну від двох попередніх структурних елементів є суб’єктивною характеристикою особистості, що розкриває її ставлення як до оточуючої дійсності, так і до самої особистості.

Можна вести мову про три аспекти соціальної спрямованості.

  1. ідейно-політичну, що проявляється у ставленні до ідеологій, класів, наук, держав, спільнот і політичних організацій;
  2. соціально-культурну через ставлення до різної соціальної діяльності, умов життя, різних сторін культури, а також до сім’ї та інших малих соціальних груп;
  3. моральну, що проявляється через моральні орієнтації та ставлення до системи морально-етичних норм і цінностей.

Зазначимо, що спрямованість особистості виявляється стосовно інших людей як сукупність особистісних якостей індивіда, що характеризують його потреби, інтереси, ідеали, прагнення, цінності, переконання.

Соціальна структура особистості є сукупністю стійких зв’язків між елементами, які реалізуються в процесі формування особистості, її діяльності та спілкування. Тому дослідження соціальної структури особистості є першоосновою всякого соціологічного вивчення особистості.

Соціальна типологія особистості – це сукупність наборів і сутностей рис особистості, згрупованих за ознаками їх зумовленості чи співвіднесеності.

Розрізняють такі соціальні типи особистості: історичний, що відповідає конкретно-історичним типам суспільства; класовий, що лежить від класової належності; національний, зумовлений історичними умовами життя і розвитку нації, народу; професійний, що має ті чи інші риси особистості, зумовлені специфікою умов і змістом праці різних професій.

Розрізняють також інші типи особистості: базисний, що має найпоширеніші в даному суспільстві риси; нормативний, що поєднує ті необхідні для життєдіяльності суспільства якості, для формування яких склалися реальні умови; ідеальний, сукупність рис якого суспільство оголосило своєрідним еталоном.

Слід визнати, що захоплення типологізацією особистості, орієнтація у вихованні на такий далекий і недосяжний ідеал, як “особистість комуністичного типу” не відповідало розв’язанню виховних завдань у нашому суспільстві. Відрив від реальної дійсності, схематизм і нежиттєвість ряду форм виховання, формування подвійної моралі лише деякі з наслідків такого підходу.

У цьому зв’язку важко не погодитись із соціологами, які вважають особистість специфічним об’єктом соціології, в якому соціальне часто переплітається з психологічним. Тому соціолог, вивчаючи особистість, змушений доповнювати традиційні соціологічні методи психологічними та іншими, що розширюють можливості пізнання. Доводиться звертатися також до інших галузей гуманітарного знання.

Не слід забувати. стверджує Я. Щепанський, що “з точки зору загальної теорії поведінки індивіда і поведінки спільноти біологічні, а особливо біопсихічні, рушійні елементи особистості та їх психологічні механізми важливі, і соціолог не може нехтувати знанням їх”.” [43, с. 66].

Справді, як усякий організм людина має біологічні та життєві потреби, одержані разом з організмом, успадковані, що не залежать від свідомості й власного досвіду, а властиві всім живим організмам. Кожна незадоволена біологічна потреба “владно потребує задоволення, мов пара штовхає людину до ряду дій і вчинків, спрямованих на її задоволення”.” [32, с. 88].

Не викликає сумнівів, що “біологічні основи і фактори особистості” слід урахувати також під час соціологічного дослідження проблем виховання, прямо пов’язаних з управлінням і самоврядуванням, поведінкою особистості. Мабуть, суб’єкт – об’єкт виховання потрібно розглядати в поєднанні всіх його характеристик – біологічних, психологічних і соціологічних.

Всего просмотров: 229, Уникальных: 225
Хотят общаться
Гости профиля
Ищу партнера для бизнеса
Copyright © 2011–2016 ortus-global.com