Общая статистика профиля
Всего просмотров: 1274
Уникальных посетителей: 1125

Горбачов – його політика частина 3

Перебудова і світ.

Коли в березні 1985 року Михайло Сергійович Горбачов став генеральним секретарем Комуністичні Партії Радянського Союзу, його колегами по посадах в інших державах – членах Варшавського пакту були М. Чаушеску, Е. Хонокер, Густав Гусак, Войцех Ярузельський, Янош Кадар і Тодор Живков. В той період „наступив параліч” в відносинах між двома великими державами в результаті радянського вторгнення у Афганістан, якому не видно було кінця: дуже нестабільним було в ті роки комуністичне російське керівництво.

В розділені Європі політичні розходження загострились. На заході трансатлантичний альянс внутрішньо згуртувався, щоб прийняти адекватні рішення, міри у відповідь на розміщення радянських „євро ракет”, а на Сході польська криза і опір чеський, угорський і болгарській демократично настроєний інтелігенції зводили на ніщо всі спроби СРСР стабілізувати місцевий комуністичні режими, які все більш залежали від сили радянської зброї.18

Всі ці проблеми потрібно було якось вирішувати, а саме від Горбачова всі чекали якихось рішучих дій. В той же час була і деяка настороженість у відношенні здійснених Радянським Союзом кроків, здатні були б похитнути західні альянси, але не зачепивши його стратегічний потенціал і не зменшивши ядерну загрозу.

Гельмут Коль

 
Михайло Горбачов був одним з перших, хто усвідомив безперспективність подальших зусиль, направлених на те, щоб вистояти в гонці озброєнь; ясніше і чіткіше, ніж інші, він побачив, що це веде тільки до витрати творчої енергії, яка б набагато раціональніше могла б бути використана на благо людей у Радянському Союзі, для всього людства, використання для мирних здійснень.19

В кінці 1987 року Радянський Союз прийняв пропозицію „Заходу” про вивід „євро ракет” і підписав з США згоду про знищення ракет середньої дальності. Потім у 1988 році Горбачов об’явив про вихід радянських військ з Афганістану. Це було б посереднє рішення: за виключення Австрії це бав першій випадок, коли Радянський Союз виводив свої війська з окупованої території, залишав своїх місцевих союзників і признавав поразку Радянської Армії. Таким чином, зникла небезпечна ілюзія розрядки, і на горизонті було видно закінчення „холодної війни”.

„З самого початку виборчої компанії в Росії, в перше після 1917 року стало ясно, що революція „зверху”, яка почалась з політики перебудови, яку проводив комуністичний режим, відкрила шлях для руху демократизації і для революції „знизу”, яке притягнуло інтелігенцію і пробуджувала суспільство”20

На всі ініціативи Горбачова відізвались його союзники в Східні Європі: в Будапешті відбувся похорон Імре Надя, який був реабілітований. В Варшаві керівники „Солідарності” і комуністи – реформатори провели „круглий стіл”, результати якого став договір про проведення перших після початку „холодної війни” відносно вільних і багато партійних виборів у „другої половині” Європи. Польща виявилась тією слабкою ланкою,  яка приречила комуністичну авантюру на провал.

 І знов ніхто не чикав таких результатів виборів у Польщі в червні 1989 року. Результатом виборів стало не звичайне висунення Тадеоша Мозовецького, одного з лідерів опозиційної більшості, на пост прем'єра міністра за неодмінну згодою на це Михайла Сергійовича Горбачова.

З цього моменту ніщо уже не змогло зупинити просунення революції у Східні Європі. Після Польщі стало ясно, що Радянський Союз більше не хоче утримувати їх. І тоді всі комуністичні режими в Східні Європі розсипались, як карточний будинок, і всі вони, за виключенням Румунії, мирно пішли з політичної сцени.

Прямим наслідком прориву в Польщі стало падіння берлінської стени, яка символізувала розділ Німеччини і Європи з листопаду 1989 року. Без цієї стени комуністичний режим встановлений СРСР в окупаційні зоні, не міг далі існувати як самостійне утворення, і об'єднання Німеччини можна було попередити тільки силою.

Однак такий крок не тільки б розвалив всю зовнішню політику Горбачова, але і підірвав би його реформи в середині країни. І так як шляху назад не було, останній Радянський лідер дав хід в воз’єднанню Німеччини, не вимагаючи від неї нейтралітету і не обмежуючи суверенне право федеративної республіки самі вибирати собі союзників. В перше за останні сорок років Європа не була поділена між двома ідеологіями, двома типами політичних режимів і двома не сумісними моделями розвитку плюралістичної демократії, законність і ринок вимагав битву з комуністичним тоталітаризмом.

Символічно, що М. Горбачов пішов у відставку з посту керівника партії, коли Україна – практично в той самий час – проголосила свою незалежність. Але ще на протязі тих двох місяців, які передували роковому серпневому путчу, М. Горбачов завершив свою справу у світові політиці, завершив розпуском Варшавського пакту, закінченням виводу Радянських військ з Чехословаччини і Угорщини і заключенням згоди по скороченню стратегічного озброєння.

Екс – голова соціал – демократичної партії Германії Шарнірних Рудольф писав: „найбільшим досягненням перебудови для людства являються припинення конфронтації між Сходом і Заходом у тому вигляді, у якому ми її знали з 1947 року”21

Коли 25 грудня 1991 року Горбачов пішов у відставку з поста президента СРСР, Гельмут Коль, оцінюючи його історичні досягнення, заявив: „М. Горбачов вивів свою країну з більшім семідесятиричного оціпеніння і гніту”. Він сприяв вільному розвитку народів центральної, Східної і Південно-східної Європи і підтвердив їх право на вибір власного шляху. Без Горбачова були б неможливі подолання конфлікту між Сходом і Заходом і безпрецедентні успіхи у сфері роззброєння і контролю над озброєннями, досягнутими за останні роки”.22

З повною підставою можна говорити про те, що Горбачова і його перебудову краще розуміти і оцінювати в країнах Заходу. Ряд згод про скорочення роззброєння, підписаних завдяки появі цієї нової політичної реальності, істотно знизили велику небезпеку колективного самовбивства. Найбільш політичний вклад у справу миру зв'язаний був з новим кліматом співробітництва між Сходом і Заходом, який прийшов на зміну постійні конфронтації і ставши реальністю завдяки перебудові.



18 Соариш М. «Не поддался соблазну насилия// Свободная мысль 1996 год».

19 Гельмут Коль «Десять лет, которые изменили Мир // Свободная мысль 1996 год №11 с.37»

20 Хохлейтнер Р. «Десятая годовщина перестройки // Свободная мысль 1996 год №11 с.56».

21 Шарнинг Рудольф «К праву сильного возврата нет. Окончание конфронтаций между Востоком и Западом // Свободная мысль 1996 года».

 

П о м и л к и

Михайла Сергійовича Горбачова.

За думкою канадських політологів, головна помилка Радянського лідера була у тому, що він всю свою енергію направив на модернізації системи, яка в середині восьмидесятих років в принципі вже вичерпала потенціал для реформування. Спираючись на концепцію партії – авангарду, Горбачов відкрив дорогу процесам, які виключали, по суті, можливість зберігання „авангардистського” характеру всієї політичної системи. Причому це не розуміння змісту початих перебудовою процесів було, судячи з всього, щирим. В результаті ті чи інші політичні рішення на практиці давали зовсім інші ефекти, ніж чекав Горбачов23.

Горбачов розрушив одну систему „законності” ні чим і ні ким не обмеженої влади Генерального секретаря, не утворив замість неї другої. Інститут президентської влади не дивлячись на всі наданні цьому повноваження, виявився малоефективним, „пустотілим”. Горбачов так і не зміг сформувати для себе потужної держави опори в собі місцевих Рад, в перше за десятиріччі вибраних на основі демократичних виборів. В обстановці набиравши силу процесів децентралізації ці ради у зв’язку з фактичною невизначеною свого юридичного стану (органи державної ради чи місцевого самоврядування) тільки посилили безладдя в управлінні державою.

До того ж замість рішення назрівши соціально – економічних проблем більшість з них захопились політичними іграми.

Невдалось Горбачову утворити і надійну соціальну базу для здійснення своїх реформ. Багато в чому саме з цієї причини Горбачов по мірі зростання кризи в країні став здійснювати зближення і активно взаємодіяти з політичними силами, які виражали інтереси партійної і державної бюрократії, військово-промислового комплексу.

Горбачов так і не зрозумів, що на календарі історії була вже друга половина восьмидесятих років. Те, ще можна було зробити в шістдесяті, згодом через двадцять років, по крайні мірі в умовах нашої країни, не виходила.

Горбачовське керівництво, почавши демократизацію не змогло ефективно блокувати дію дестабілізуючих факторів. Розгул злочинців, спекуляцій, крадіжок привів до створення в країні обстановки не впевненості та страху. В такі ситуації проведення серйозних економічних реформ стало проблематичним. Навпаки, політичне не стабільність тільки погіршало і без того жалібний стан нашого народного господарства. Вона стала причиною провалу ринкові програми і укріплення економіки, яка була затверджена другим з’їздом народних депутатів СРСР в грудні 1989 року.

Позиція не втручання, слідування за подіями – і про це свідчить весь досвід перебудови – веде не до рішення протиріч, а навпаки, до їх накопичення, загострення.

Для ефективного курсу Горбачову не вистачило сильної політичної волі. Висуваючи ті чи інші ідеї, він у більшості випадків не зміг домогтися їх  послідовного і ціле направленого втілення на практиці. Такий своєрідний стиль керівництва може бути пояснений намаганням Горбачова за любих обставин зберігати улюблену центристську позицію, нікого не образити. Але головна причина політичної безвільності Радянського лідера у іншому. Він так і не усвідомив першочергового значення фактора політичної стабільності в ході здійснення реформ. 

19 Гельмут Коль «Десять лет, которые изменили Мир // Свободная мысль 1996 год №11 с.37» 21 Шарнинг Рудольф «К праву сильного возврата нет. Окончание конфронтаций между Востоком и Западом // Свободная мысль 1996 года».

22 .Гельмут Коль «Десть лет, которые изменили Мир, Свободная мысль 1996 года №11 с .37»

 ВИСНОВКИ

Дана тема є важливою і актуальною, тому що значення перебудови до сих пір ще не усвідомленні: люди відчувають на собі тягар економічної ломки, яка часто іде стихійно або здійснюється недосвідченими людьми на місцях.

На мою думку, Радянський Союз після другої світової війни почав свій розвиток шляхом екстенсивного напрямку: це будівництво нових заводів, фабрик, засвоєння нових земель, відкриття нових родовищ. Це продовжувалось майже до кінця 1970 років поки не привело до закінчення людських ресурсів – не достатньо працівників для забезпечення роботи нових підприємств. Необхідно було терміново проводити реформи, змінювати напрямок з екстенсивного розвитку на інтенсивний – збільшення виробництво праці, модернізації виробництва, впровадження та створення нових високих технологій з метою: тою самою кількістю працівників випускати більше продукції. Михайло Сергійович Горбачов все це усвідомлював, коли у 1985 році став Генеральним секретарем ЦК КПРС.

Виступивши в квітні 1985 року як новатор нових ідей, але не мав тоді в своєму арсеналі чітко визначених конкретних задач і вірних шляхів їх рішення, продуманих на перспективу стратегії  і тактики перебудови, Горбачов в той час був представником старої системи, з якою тісно зв’язаний партійно – політичним походженням і з цим він не міг не рахуватись. Ще одна з кардинальних причин, допущенних Горбачовим помилок, на мій погляд в тому, що йому часто не вистачало дедукції – це як надійного інструменту в розумінні минулого, аналізу сучасного, в прогнозуванні майбутнього.

 Список використаних джерел і літератури.


Монографії:


Горбачов М.С. «Перестройка и новое мышление для нашего Государства и для всего Мира 1987 год, с.271»

Горбачов М.С. «Социалистическая идея и революционная перестройка 1989 год, с.30/2»

Горбачов М.С. «Про основные направления внутренней и внешний политики СССР: Доклад на Съезди народных депутатов СССР 30 мая 1989 год с.45» 

23 Рябов А. «Ответ даст только время // Перспективы 1991 год№5 с.42».

       Періодичні видання:

 Рикардо Диес Хохлейтнер. «Десятая годовщина перестройки // Свободная мысль, 1996год №11-с.51».

Зорий Апресян «Политика и о живых политических деятелях // Перспективы 1991 года№5-с.29»

Соареш М. «Не поддался соблазну насилия // Свободная мысль 1996год №11-с.55».

Муравин В. «Три пути перестройки в СССР» Москва 1991год № 6 с.146.

Согрин В.М. «Горбачев: личность и истории // Общественные науки и современность»1992 год №3-с.136.

Баталов Э. «Перестройка и судьба России»

«Общественные науки и современность» 1992 год-№3-с.26.

Согрин В. «Перестройка: итоги и уроки,// Общественные науки и современность 1992 год№1-с.133».

Бурлацкий Ф. «Учиться демократии // Правда от 18 июля 1987 года»

Бурлацкий Ф. «О советском парламентаризме // Литературная газета от 15 июня 1988 года»

Болдин В.И. «Крушение пьедестала, Штрихи к портрету М.С. Горбачева 1995 год – с.447»

Согрин В. «Перестройка: итоги и уроки, Общественная науки и современность 1992 год № 1 –с.133».

Смирнов Г.Л. «Революционная суть перестройки // Правда от 13 марта 1987 года».

Грабовський С. «Національне питання і „перебудова”, Генеза 1995 рік»

Браун О. «Горбачевские противоречия // Перспективы 1991 года № 5 с.38»

Согрин В. «Перестройка: итоги и уроки // Общественные науки и современность1991 год № 1 с.133»

Баталов Э. «Перестройка и судьба России, Общественные науки и современность 1992 год № 3 - с.26»

Баталов Э. «Перестройка и судьба России 1992 год №3 с.26»

Соариш М. «Не поддался соблазну насилия// Свободная мысль 1996 год».

Гельмут Коль «Десять лет, которые изменили Мир // Свободная мысль 1996 год №11 с.37»

Хохлейтнер Р. «Десятая годовщина перестройки // Свободная мысль 1996 год №11 с.56».

Шарнинг Рудольф «К праву сильного возврата нет. Окончание конфронтации между Востоком и Западом // Свободная мысль 1996 года».

Гельмут Коль «Десть лет, которые изменили Мир, Свободная мысль 1996 года №11 с .37»

Рябов А. «Ответ даст только время // Перспективы 1991 год№5 с.42». 

Всего просмотров: 80, Уникальных: 80
Хотят общаться
Copyright © 2011–2016 ortus-global.com