Всего просмотров: 12443
Уникальных посетителей: 11136

Міністерство освіти і науки України

 

Михайло Сергійович

 Горбачов – його політика

 

ЗМІСТ

 

Вступ.....................................................................................................стр.3

 

Розділ 1. М.С. Горбачов: приходить до влади...................................стр.5

 

Розділ 2. М.С. Горбачов – особистість та історія..............................стр.6

 

Розділ 3. Чотири етапи перебудови....................................................стр.8

Перший етап перебудови..........................................................стр.9

Другий етап перебудови......................................................... стр.11

Третій етап перебудови.......................................................... стр.15

Четвертий етап перебудови....................... .............................стр.19

Розділ 4. Перебудова і світ................................................................стр.21

 

Розділ 5. Помилки М.С. Горбачова..................................................стр.25

 

Висновки..... ........................................................................................стр.27

 

Список використаних джерел і літератури...................................стр.28

 

В С Т У П

 

         „Перебудова” (перестройка) – надзвичайно важлива подія ХХ-го століття. Невід’ємною частиною „перебудови” стала гласність. Ця подія поклала кінець комуністичному режиму в існувавшему тоді Союзі Радянських Соціалістичних Республік. Завдяки цієї події корінним чином змінилось співвідношення сил на світові арені, і як наслідок, вивів на світову політику крупних ідеологічних течій, які господарювали на той час.

         Однак не дивлячись на важке минуле і складну обстановку у бувшому    Союзі Радянських Соціалістичних Республік, на вряд чи міг би статись такий поворот від комуністичного режиму і супердержави, якби не унікальна і не повторна фігура Михайла Сергійовича Горбачова, своєчасна поява якого в керівництві країни дозволило йому творити історію з великої букви.

         Говорячи про фігуру М.С. Горбачова, було б важливо підкреслити, що він був впевненим і послідовним марксистом, який об’явив про початок „перестрою” і гласності з явним наміром зберегти і укріпити систему, яка була у країні.1^.

         Михайло Горбачов був впевненим у тому, що прийшов час втілення його давньої мрії про покращення умов життя своїх громадян як в матеріальному, так і в політичному плані, так як в іншому випадку було б надзвичайно важко керувати таким величезним конгломератом країн в умовах все більш складного і взаємозалежного світу.

„В історії Радянської країни не було ні одного лідера, в адрес якого при його житті, при находженні на вищих державних і партійних постах вимовили стільки негативного, як в адрес Михайла Сергійовича Горбачова. Звичайно, приводи для критики були і їх не мало”.2

 

Мета даної роботи ознайомитись з основними етапами втілення в життя внутрішньої і зовнішньої політики Михайла Сергійовича Горбачова та проаналізувати його протиріччя.

 

 

М.С. Горбачов: прихід до влади.

 

 

Коли 11 березня 1985 року Михайло Сергійович став сьомим Генеральним Секретарем Комуністичної Партії Радянського Союзу ніхто не міг подумати, які масштаби прийме те, що він зробив.

Його прихід до влади нікого не здивував. Зміна поколінь в Радянському керівництві була неминуча, хоча і кілька разів затримувалась  через внутрішню косність комуністичного режиму, а М.С. Горбачов як раз і виступав як лідер, який несе з собою такі зміни. Він і говорив по іншому, не так як говорили до нього інші Радянські лідери: гостро, жваво реагував і не користувався, як говорять французи, „дерев’яним язиком”3^.

Вперше за 70 років Радянської влади Горбачов відкрив для народу тайни минулих десятиліть, передав розголосу злочин періоду культу особи Сталіна, усунув страх в душах людей перед існуючим політичним строєм.

Прийшовши до влади М.С. Горбачов приступив до здійснення реформ Радянської внутрішньої і зовнішньої політики.4

 

 

 

 

 

 

М.С. Горбачов – особистість та історія.

 

 

Діяльність Горбачова розділялась на два направлення: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне.

Внутрішньополітичне направлення – перебудова в країні, як революція з верху, перебудова спочатку базувалась на трьох основних постулатах.

Постулат першій: Комуністична Партія Радянського Союзу залишається керівною і направляючий силою Радянського суспільства, або зберігає монополію  на владу, або у крайньому випадку, утримує в своїх руках основні командні висоти. В лиці нових рад партії, які вона контролює, партія одержує додатковий канал „трансляції своєї волі в народ” і новий механізм контролю над суспільством, Разом з „бойовими загонами КПРС” – КДБ, МВС, армією – ради обслуговують існуючу систему, виступаючи як „ліберальний” механізм її стабілізації.

Постулат другий:  Союз Радянських Соціалістичних Республік зберігається, як єдина, по суті унітарна держава. Республіки одержують дещо більшу свободу, але в цілому і головне, як і раніше, повністю контролюються Союзним Центром.

Постулат третій: Країна продовжує  придержуватися твердо соціалістичного вибору зі всіма витікаючи ми з віце наслідками.

Зовнішньополітичне направлення. Дискусії про його зовнішню політичну діяльність були великими, хоч також поділили тих, хто сперечався на полярні фракції: одна звинувачувала його за розвал великої держави, друга виставляла самі високі бали за зупинку холодної війни, відмову в теорії і на практиці від ідеї світової соціалістичної революції, надання свободи східноєвропейським народам.5^.

У внутрішній політиці - збереження Державної власності, планового господарства, пріоритету політики над економікою а також підтримання системи, яка збереглась зі сталінських часів та  забезпечувала б верховенство марксистко – ленінської ідеології.

У зовнішній політиці – подальші кроки до пом'якшення напруги між Сходом і Заходом, в першу чергу між СРСР і США; продовження роззброєння при одночасному збереженні „соціалістичного табору” і міжнародного комуністичного руху; підтримання розподілу світу на „дві системи”.6

Таким був – як він бачиться по документах 1985 рік і 1986 рік – перші задуми перебудови. Можна припустити, що якби вже в перші роки правління М.С. Горбачова не були допущені великі стратегічні прорахунки і тактичні помилки , якби  поляризація суспільства йшла більш повільними темпами , то партійно – державному керівництву вдалося б протягом певного часу, можливо, достатньо довгого часу витримати намічений курс. Але це тільки продовжило б стагнацію історично приреченої системи і призвело до наслідків ще більш важких, ніж ті, перед якими знаходилась країна.

Ініціатори перебудови не врахували дві дужі важливі обставини. Перша – зберегти повний контроль над реформованим суспільством, утримати реформи у заданому руслі можна тільки у тому випадку, якщо останні не дужі за . Друга обставина – тоталітарні системи не піддаються радикальному реформуванню: їх можна підновлювати, або взагалі повністю розрушити. Так було в різні часи у багатьох державах: в Німеччині, Італії, Португалії, Іспанії та інших.  Історія повторилась в кінці восьмидесятих роках в країнах Східної Європи, які входили раніше в соціалістичну співдружність.

 

Чотири етапи перебудови.

 

В історії перебудови е чотири етапи (періоди): першій етап, від березня 1985 року по січень 1987 року проходив під лозунгом „Більше соціалізму”; другий етап: з 1987 року по 1988 рік мав новий лейтмотив -  „Більше демократії”; третій етап: охоплюючи 1989 – 1990 роки став періодом розмежувань і розколів у таборі перебудови. Четвертий етап: співпадаючий з 1991роком, ознаменувався різкою зміною співвідношенням сил на користь радикально – реформаторських угруповань, приходом їх до влади і початком з’єднанням ідейно – політичної революції з радикальними соціально – економічними перетвореннями.

 

 

Перший етап перебудови

(березень 1985 рік – січень 1987 рік)

 

Політика Михайла Сергійовича Горбачова на першому етапі ”більше соціалізму” постає, як період ілюзій і традиційного комуністичного утопізму. Вивчаючи документи перших вісімнадцяті місяців перебудови, можна впевнитись, що у керівництва  Комуністичної Партії Радянського Союзу ніякої програми радикальних перемін соціально – економічних і політичних перетворень не було.  Правда М.С. Горбачов в промові у Хабаровську другого серпня 1986 році заявив, що ставить знак рівності між словами „перебудова” і „революція”, але „революційний зміст” перебудови вичерпувався бажанням прискорити розвиток існуючої системи – керівна роль КПРС, державна власність на засоби виробництва, політичне панування працюючих – ні разу не ставилися під сумнів. Тому на погляд думаючих людей, лозунг „більше соціалізму” означає більше керівної ролі КПРС, більше державної власності, більше політичного панування робочого класу.7^.

Реальним рухомим мотивом Горбачова і його оточення було бажання скоротити технологічне відставання від розвинутих країн, запустити механізм науково – технічної революції тим самим реанімувати „реальний соціалізм”. Це бажання було в поряд з впевненістю, що економічна модернізація СРСР можлива без переміни його соціально – політичних першооснов, Міри, які були запропоновані для здійснення модернізації не тільки на квітневому (1985 році) пленумі ЦК, а і на ХХVII з’їзді КПРС, який відбувся на початку 1986 року вражають страшенним відривом від реальностей і традиціоналізму.

Одною з головних мір, сформульованої тоді концепції ”прискорення” було випереджувальний в (1,7 разів) розвиток машинобудування по відношенню до всієї промисловості. Ні в одному з партійних документів, ні в одному з офіційних розрахунків не говорилось, що для досягнення цієї цілі необхідно, щоб виробництво засобів для самого машинобудування розвивалася ще приблизно в два рази швидше. Далі Горбачовим і партійним керівництвом висувалась задача тотальної комп’ютеризації шкіл. Явно вважалось, що випускники в результаті подібної „революційної” шкільної реформи відразу стануть врівень з робочим класом країн Заходу. Але Радянська промисловість не могла випустити таку кількість комп’ютерів, необхідну для радикальної реформи. Шкільна реформа „випустила дух” вже через кілька місяців після її проголошення.

Наступною мірою першого етапу був Закон про трудові колективи. ХХVII з’їзді КПРС проголосив, що затвердження Законом „безпосередня демократія” приведе до „активізації” трудових колективів, створенню в них атмосфери соціалістичної взаємодопомоги і вимогливості, вихованню у трудящих відчуття повноправних хазяїв виробництва, високої відповідальності за виконання своїх обов’язків перед суспільством. В дійсності, як дуже швидко виявилось, „безпосередня демократія” виявила „колективний егоїзм”, Бажання трудових колективів вибирати зручних керівників, виробляти продукції поменше, та по дорожче. Віра у високу свідомість соціалістичного робочого класу рухнула в черговий.

„Кадри вирішують все” – ось принцип, який кочував з однієї партійної постанови в іншу в продовж 1985 року та 1986 року. Тільки в сталінські часи кадри тасували настільки інтенсивно. Але реформи не йшли, командно – адміністративна система стояла. І на кінець 1986 року у Горбачова і його однодумців виникла нова концепція перебудови; (другий етап перебудови).

 

 

 

 

 

Другий етап перебудови

(1987 рік - 1988 рік)

 

 

На другому етапі перебудови в 1987році була сформульована реформаторська політична концепція і здійснені реальні політичні реформи. Особистим політичним лідером перебудови залишався М.С. Горбачов, але в його оточенні пройшли серйозні зміни.

Так, на роль головного ідеолога впевнено висунувся О.М. Яковлєв.

7 Согрин В. «Перестройка: итоги и уроки,// Общественные науки и современность 1992 год№1-с.133».